У Т.Г.Шевченка есть замечательное стихотворение, описывающее как раз современные события (и исторические, разумеется). Называется
"
І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє" На рус. - "
И мёртвым, и живым, и нерождённым". Иногда полезно читать подобного рода послания и изредка заглядывать в учебники истории.
Обнаружила поэтический перевод (автор - Balya). Разумеется, с оригиналом сложно сравнить, но перевод достойный. Есть над чем призадуматься и русскоязычным гражданам.
Год написания - 1845. Ничего не изменилось.:(
(На русском).
» Кликните сюда для просмотра оффтоп текста.. «
И закат и рассвет
День божий минает.
И люди уставшие,
И всё отдыхает.
Только я, как окаянный,
И день и ночь плачу
На распутьях многолюдных
И все, как незрячие.
И не видят и не знают,
Оглохли, не чуют.
Кандалами меняются,
Правдою торгуют.
И Господа не уважают,
Людей запрягают
В тяжкие ярма. Пашут горе,
Горем засевают.
Что уродит? Увидите,
Когда будут жать!
Очнитесь, недОлюди,
Дети юродивые!
Посмотрите на рай тихий,
Свою Украину,
Полюбите чистым сердцем
Большую руину.
Расковайтесь и братайтесь,
И в краях далёких
Не ищите, не пытайте
Того, чего нету
И на небе, а не только
На далёком поле.
В своём доме - своя правда
И сила, и воля.
Нет на свете Украины,
Нет другого Днепра,
А вы прётесь на чужбину
Искать великого добра,
Добра святого! Воли! Воли!
И братства братского! Нашли?
Несли, несли с чужого поля
И в Украину принесли
Великих слов большую силу.
Ничего больше. Кричите,
Что Бог создал вас не за тем,
Чтоб вы неправде поклонились.
И клонитесь, как и клонились!
И снова шкуру дерёте
С незрячих братьев, гречкосеев.
И солнца-правды дозревать
В немкцки земли, не чужие
Вы прётесь снова!.. Если б взять
И всё имущество с собою,
Дедами крадено добро,
Тогда б остался сиротою,
С святыми гОрами, Днепро!
Ох если б сталось, чтоб вы не вернулись,
Чтоб там подыхали, где вы поросли!
Не плакали б дети, мать бы не рыдала,
Не знали б у Бога вашей хулы.
И солнце б не грело вонючего гноя
На чистой, широкой, на вольной земле.
И люди не знали б что вы за орлы
И не кивали б на вас головою.
Очнитесь же! Будте людьми,
А то плохо будет,
Раскуются однажды
Закованные люди.
Настанет суд, заговорят
И Днепро, и горы,
И потечёт стореками
Кровь в синее море
Детей ваших... И не будет
Им никто помогать.
Отречётся брат от брата,
От ребёнка мать.
И дым тучею заступит
Солнце перед вами,
И навеки проклянётесь
Вашими сынами!
Умойтесь! Образ Божий
Дерьмом не скверните.
Не дурите детей ваших,
Что они на свете
Только чтоб повелевать.
Неучёный оком
Глянет им в гнилую душу
ГлубокО-глубОко!
Дознаются нищие,
Чия на вас шкура,
И осудят, и премудрых
Немудрый обдурит!
Если б с разумом дружили,
Не учились где бы,
То и мудрость была бы своя.
А то залезете на небо:
"И мы - не мы, и я - не я.
И всё то видел,и всё знаю
Ведь нет ни ада и не рая
И Бога нет, а только я,
Да куций немец, узловатый
И больше никого!" - "Хорош, брат,
Что же ты такое?"
"Пускай немец скажет,
А мы не знаем."
Вот так то вы и учитесь
В чужедальнем крае!
Немец скажет -"Вы монголы"
"Монголы, монголы."
Золотого Тамерлана
Внучата голые.
Немец скажет - "Вы славяне"
"Славяне! Славяне!"
Славных прадедов великих
Правнуки поганые!
И Коллара читаете
Изо всей силы
И Шафарика, и Ганка,
И в славянофилы
Так и прётесь... Все языки
Славянского люда -
Все знаете. А своего -
Фигу... Может будем
И по-своему глаголить,
Если немец скажет,
Да к тому же историю
Нашу нам раскажет,-
Вот тогда мы и начнём!..
Быстро спохватились
По немецкому показу
И заговорили
Так, что немец не поймёт,
Учитель великий,
А не то, чтоб простые люди,
А гвалта! А крика!
"И гармония, и сила,
Музыка и только.
А история!.. Поэма
Вольного народа!
Что те римляне убогие!
Чёрт зна - что - не Бруты!
У нас Бруты и Коклесы!
Славны, незабыты!
У нас воля выростала,
Днепром умывалась,
В изголовье горы клала,
Степью укрывалась."
Кровью она умывалась,
А спала на кучах,
На казацких вольных трупах,
Обобранных трупах!
Посмотрите вы получше,
Прочитайте снова
Эту славу. Да читайте
От слова до слова.
Не минайте а ни титла
Ниже запятой
Всё разберите... и спросите
Тогда себя: что мы?
Чьи сыны? Каких отцов?
Кем за что в кандАлах
И увидите тогда кто
Славные ваши Бруты:
Рабы, подножки, грязь Москвы,
Варшавский мусор - ваши пАны,
Ясновельможные гетьмАны!
И чем же чванитесь все вы?
Сыны сердечной Украины!
Что славно ходите в ярме.
Покорней, чем отцы ходили?
Не чваньтесь, с вас сдерут ремни,
А с них, бывало, жир топили.
Может хвалитесь, что братство
Веру защитило,
Что Синопом, Трапезундом
Галушки варило.
Правда, правда наедались
И вам ещё хватит,
А на Сечи мудрый немец
Картофельку садит.
А вы покупаете
Её на здоровье,
Да славите Запорожье.
И чией же кровью
Та земля напоена,
Что картофель родит -
Вам всё равно. Лиш бы она,
Как родила - родит.
А чванитесь, что Польшу
Когда то свалили.
Ваша правда: пала Польша
И вас раздавила!
Так вот, как кровь свою лили
Отцы за МОскву и Варшаву,
И вам, сынам передали
Свои оковы, свою славу!
Доборолась Украина
До самого края.
Хуже ляха свои дети
Её распинают.
Вместо пива, праведную
Кровь из рёбер точат.
Просветить они хотят
Матушкины очи
Современными огнями.
Повести за веком,
За немцами, несчастную
Слепую калеку.
Ведите, показывайте,
Пусть седая мать
Научается, как детей
Тех новых воспитать.
Показывайте, за науку
Не волнуйтесь, будет
Щедрой плата материнская.
Распадётся луда
На глазах ваших несытых,
Увидите славу,
Живую славу дедов своих
И отцов лукавых.
Не обманывайтесь сами,
Учитесь, читайте.
И чужому научайтесь,
Своё не теряйте.
Кто мать свою забывает,
Бог того карает,
Того дети цураются,
В дом свой не пускают.
Чужие люди прогоняют
И нет тому злому
На всей земле бесконечной
Весёлого дома.
Я рыдаю, только вспомню
Дела дедов наших. Тяжкие дела.
Чтобы забыть их
Я отдал бы лучшую
Жизни половину.
Вот такая наша слава,
Слава Украины.
Вот так и вы прочитайте,
Чтоб не спящим снились
Все неправды, чтоб раскрылись
Большие могилы
Перед вашими очами,
Чтоб вы распросили
Мучеников: кого, когда
За что зарубили!
Обнимите ж братья мои
Наименьшого брата -
Пускай мама усмехнётся,
Заплаканная мама.
Благословит детей своих
Твёрдыми руками
И ребяток поцелует
Вольными устами.
И забудется стыдоба
Давней той годины,
И оживёт святая слава,
Слава Украины.
И свет ясный, не вечерний
Тихо засияет...
Обнимитесь ж, братья мои,
Прошу, умоляю.
***
(На украинском).
» Кликните сюда для просмотра оффтоп текста.. «
І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє
І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жнива!
Схамениться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивиться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу
Та й більш нічого. Кричите,
Що бог вас создав не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою,
З святими горами Дніпро!
Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.
Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших… і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступе
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! образ божій
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать…
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засядуть, і премудрих
Немудрі одурять!
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізите на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..» – «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав'яне».
«Слав'яне! слав'яне!»
Славних прадідів великих
Правнукі погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав'янофіли
Так і претесь… І всі мови
Слав'янського люду –
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі… Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, –
Отойді ми заходимось!..
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те щоб прості люде.
А гвалту! а крику!
«І гармонія, і сила,
Музика, та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!
Що ті римляне убогі!
Чортзна-що – не Брути!
У нас Брути! і Коклекси!
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кров'ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивиться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної України!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.
Може, чванитесь, що братство
Віру заступило,
Що Синопом, Трапезондом
Галушки варило.
Правда!.. правда, наїдались.
А вам тепер вадить.
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров'я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров'ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить, –
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!
Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають
Заміс[т]ь пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. за науку,
Не турбуйтесь, буде
Материна добра плата.
Розпадеться луда
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тіжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитай[те],
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників, кого, коли,
За що розпинали!
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословіть дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
***
Тигерлайн, знаю об этом, это так и есть, да вот только СМИ
очень невыгодно говорить о "бандитском Киеве". За статью спасибо.